Сприйняття різноманітності - основа толерантності

Поняття толерантності вперше почали вживати у XVIII столітті. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». У цьому афоризмі  класична теорія толерантності.

Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміють як готовність і здатність без протесту сприймати іншу особистість, у французів – як свободу іншого, його думок, поведінки, політичних та релігійних поглядів. У китайців бути толерантним означає великодушно й щиросердно ставитися до інших. В арабському світі толерантність  це вміння вибачати, терпимість, співчутливість, а в персидському – ще й здатність до примирення.

Толерантність – повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність  це єдність у різноманітті.

16 листопада у всьому світі відзначається Міжнародний день толерантності.

Неможливо подобатися всім, неможливо любити всіх, неможливо, щоб всі хлопці класу/групи були відданими друзями. Тому що у нас різне виховання, освіта, інтелект, бажання вчитися, потреби, характер, смаки, темперамент і т. ін. Але ми можемо жити у згоді один з одним, цінувати один одного, приймати його таким, яким він є, тобто бути толерантними.

На жаль, нетерпимість, ворожість до іншої культури, способу життя, звичок завжди існувала і продовжує існувати в наш час.

Слід зазначити, що предметом нетерпимості може виступати як національна, релігійна, соціальна, статева належність дитини, так і особливості її зовнішнього вигляду, інтереси, захоплення, звички.

Ми часто хочемо бути такими, як решта, і виникають ситуації, коли ми від цього страждаємо. В інших же обставинах – досить добре, коли ми – як усі. Проте важливо пам’ятати, що кожна людина/дитина є індивідуальністю і її слід цінувати. Коли люди різні та не схожі між собою – вони стають цікавими один одному, можуть знайти нове, нестандартне вирішення будь-яких проблем. «Повага до людини» не є нашим ставленням до того чи іншого її вчинку. Поняття «повага до людини» передбачає, передусім, повагу до особистості та повагу до людської гідності. Іноді це просто називають золотим правилом: Поводься з іншими так само, як би хотів, щоб інші поводилися з тобою. Повага та сприйняття різноманітності інших людей – це прояв толерантності.

Ознаки, які притаманні толерантній людині

Дружелюбність

Вміння пробачати

Уміння спілкуватися

Відкритість до нового

Почуття гумору

Терпіння

Довіра

Вміння контролювати свою поведінку та слова

Доброзичливість

Вміння слухати

Співпереживання

Прагнення до знань

Розважливість

Уважність

Сприйняття думок іншої людини

Джерела: Будуємо майбутнє разом»: програма профілактики конфліктів та правопорушень серед учнівської молоді.

ПРАВА ДИТИНИ

Права дитини з 14 років: 

• Набуття неповної цивільної дієздатності (стаття 32 Цивільного кодексу України)
• Тимчасово працювати, виконуючи легку роботу, що не завдає шкоди здоров'ю, у вільний від навчання час, у вихідні або під час шкільних канікул (за згодою батьків) (стаття 188 Кодексу Законів про працю України)
• Самостійно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами (стаття 32 Цивільного кодексу України)
• Подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків чи піклувальників (стаття 1269 Цивільного кодексу України)
• Вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування (стаття 313 Цивільного кодексу України)
• Самостійно визначати своє місце проживання, якщо батьки живуть окремо (стаття 160 Сімейного кодексу України)
• На самостійне звернення до суду по захист своїх прав або інтересів (статті 18, 152 Сімейного кодексу України)
• Нести кримінальну відповідальність за особливо тяжкі злочини (стаття 22 Кримінального кодексу України).

Права дитини з 15 років:

• Працювати за згодою батьків (піклувальників) з відповідними умовами праці (стаття 188 Кодексу законів про працю України, стаття 21 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Заснувати дитячі та молодіжні громадські організації (стаття 4 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»).

Права дитини з 16 років:

• Змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом (стаття 295 Цивільного кодексу України)
• Нести кримінальну відповідальність (стаття 22 Кримінального кодексу України)
• Нести відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення (стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення) Самостійно влаштуватись на роботу (стаття 188 Кодексу Законів про працю України, стаття 21 Закону України «Про охорону дитинства»)
• За рішенням суду вступати в шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам дитини (стаття 23 Сімейного кодексу України)

Загальні права дитини:

• Право на життя (стаття 6 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Право на освіту (стаття 19 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Право на охорону здоров’я і безоплатну кваліфіковану допомогу (стаття 6 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Право на вільний пошук, використання, поширення та зберігання інформації та право знати свої права (стаття 9 Закону України «Про охорону дитинства»)
• Право власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання) (стаття 174 Сімейного кодексу України)
• Бути вислуханим батьками, іншими членами сім’ї (стаття 171 Сімейного кодексу України)
• Дитина має право на одержання в спадщину майна і грошових коштів батьків у разі їх смерті при спадкуванні за законом (стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства»)

 

Два основні принципи батьків у протистоянні кібербулінгу

Загальні настанови батькам можна узагальнити до двох принципів:

1) уважність до дитини;

2) реагування на проблему.

Уважність до дитини

Необхідно завжди бути уважним до дитини та її віртуальних практик.

     Наші дослідження медіакультури молоді показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Навіть щодо телевізійного перегляду підлітки переважно не обговорюють з батьками свій досвід спілкування з медіа. Онлайн практики підлітків ще більш відокремлені, батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, натомість, привносячи в родину нові елементи технологій (мобільний телефон, відеоплеєр, комп’ютер тощо) залишають дитину наодинці із новою реальністю.

    Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (вітальня, кухня), де, займаючись параллельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу

за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легшее контролювати час роботи з комп’ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси знаходяться на етапі формування). Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібер-технологіями, які використовуються дітьми.

    Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість віктимізації вашої дитини внаслідок кібербуллінгу: дитина виглядає засмученою після онлайн режиму, перегляду повідомлень, віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відслідковувати “онлайн-репутацію” власної дитини(для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім’ям вашого сина чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.

Реагування на проблему

Важливі кроки, які потрібно зробити у відповідь на випадок виявленого кібербулінгу вашої дитини.

По-перше, необхідно зберегти свідчення події. Хоча негативні повідомлення можуть не перетворитись в серйозний кібербулінг, корисно зробити копію з цих повідомлень (допомогти дитині зробити це, якщо вона ще не знає як).

По-друге, як би Вас особисто не вразило те, що показала Вам дитина, - зберігайте спокій, не лякайте дитину додатково своєю бурхливою реакцією. Ваша задача-мінімум – емоційна підтримка. Не потрібно принижувати значення виявленого кібербулінгу, але і не треба лякати. Дайте дитині впевненість, що цю проблему можна подолати. В жодному разі не допускайте покарання дитини (вияв незадоволення, заборона користування) за те, що вона Вам довірилась. Дитина не винна в нападах інших на неї. Вона вже постраждала. Врешті, якщо Ви її не підтримаєте, то наступного разу вона

до Вас просто не звернеться, залишившись в складній ситуації без Вашої допомоги.

По-третє, проговоріть з дитиною ситуацію, що трапилась, уважно вислухайте. Використайте цей випадок для формування медіакультури Вашої

дитини, повторіть найпростіші правила безпеки користування Інтернетом (не

спілкуватись з незнайомцями, не повідомляти їм своє ім’я, адресу, телефон,

берегти в секреті паролі тощо), розкажіть, як запобігати кібербуллінгу надалі.

Якщо Ви один раз вже провели таку бесіду, не вважайте, що справа завершена.

Медіа-імунітет, як і біологічний імунітет до інфекції, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення. Пам’ятайте, що найкращим

жанром бесіди з підлітком є паритетна дискусія, а не менторське нав’язування.

Джерела:

1. https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:MON+AB101+2019_T2/about 

ЯК СТАБІЛІЗУВАТИ СЕБЕ?

Коли в наше життя вриваються різні стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати лише задля виконання завдання виживання (так званий "мозок ящірки"), генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми "боротися чи врятуватися втечею" (по-іншому її ще називають реакція "бий або біжи").

Ця реакція виникла для захисту від хижаків, допомагаючи до адаптації ворожого середовища та забезпечуючи фізичне виживання. Це те, що ми можемо спостерігати і у тваринному світі. Наприклад, тварина перед тим як втекти від сильнішого суперника, може демонструвати силу: шипіти, змінювати колір, стояти прямо, випускати пазурі, замахуватися лапами або роздуватися. Коли існує загроза існуванню, відповідь "боротися чи врятуватися втечею" є надзвичайно важливою системою реагування: відбувається викид адреналіну та іншиз гормонів, посилюється дихання та споживання кисню, нервова система приходить у тонус, що дає організму прилив енергії, щоб вижити в екстремальній ситуації.

Наші м'язи (і наше тіло загалом) набагато активніші, ніж ми думаємо. Коли людина занепокоєна або стривожена, вона зазвичай напружує м'язи. Тому ми використовуємо такий вираз, як "напружене очікування". Чи погано це? І так, і ні. Часто це добре і може мати позитивні наслідки. Цей вид тривоги нам необхідний на випадок надзвичайної ситуації. Стривожена людина готова до щвидких дій: бігти або боротися. Наприклад, людина почула повідомлення про обстріл, вона лякається, тіло мобілізується і, вона швиденько ховається в підвалі.

Інколи люди продовжують використовувати цей механізм, коли загроза вже минула і небезпеки більше немає. І тривога розпочинає супроводжувати щоденне життя. Це створює непотрібні страхи й занепокоєність, що в свою чергу тримає все тіло в постійному напруженні занадто довгий час, це викликає порушення.

Людина в стані стресу погано почувається, погано спить, не може отримати задоволення від їжі, забавляння з дітьми, сон її не віднвлює. Іншими словами, страхи й тривоги призводять до напруження м'язів і врешті до появи фізичних симптомів. Ці симптоми підвищують страхи й тривоги, які призводять до ще більшого напруження м'язів і так далі. Людина може відчувати себе втягненою у спіраль своєї ж тривоги. 

Тривога - це не просто емоційне переживання. Відчуваючи тривогу, людина залучає в цикл свої думки, тіло й поведінку:

Подія або побоювання, що з дитиною може щось трапитися, породжують неспокійні думки, і людина починає відчувати тривогу. Це змінює роботу організму: прискорюються серцебиття і дихання, посилюється потовиділення, м'язи напружуються, можливо, виникають інші фізичні симптоми реакції "бий або біжи". На поведінковому рівні людина намагається уникати неприємних ситуацій і місць. Або ж обирає "контролюючу" лінію поведінки - наприклад, постійно телефонує дитині, щоб упевнитися, що все в порядку.

І якщо людині вдається знизити м'язове напруження, фізичні прояви вщухають і їх стає легше контролювати. Людина стає більш розслабленою і набуває вміння справлятися зі своїм тривожним станом. Вона зберігає енергію і сили для розв'язання реальних проблем, що постають перед нею в житті.

Для того щоб справді розслабитися, Вам необхідно тренуватися щоденно. Так само, як дитина вчиться ходити або розмовляти, Вам необхідно займатися релаксацією. Поступово ви навчите своє тіло розслаблятися. Ви будете контролювати відчуття напруженості, і розлади самопочуття хвилюватимусь Вас дедалі менше.

Техніка "Антистресове дихання"

1. Діафрагмальне

"Праву руку покладіть на живіт, а ліву - на грудну клітку. Кілька секунд посидьте сспокійно і зосередьтеся на диханні (Пауза 10 секунд).

А тепер вдих зробіть через ніс, а видих ротом.

Далі вдих робіть починаючи з живота, надуваючи його як кульку. Потім наберіть повітря і в грудну клітку. Тобто спочатку ми набираємо повітря в нижні відділи легень - живіт, а потім у верхні - грудна клітка. А видих у зворотному порядку : спочатку втягуючи живіт, а потім опускаючи ребра. 

2. Дихання "по квадрату"

"Зараз ми дихатиме "по квадрату", де кожна сторона квадрата означає певний етап дихання: вдих - пауза - видих - пауза - вдих - пауза - видих пауза - ...

Зробіть 3 - 4 цикли вдихів та видихів".

3. Пірнаюче дихання.

"Влаштуйтеся зручніше і заплющіть очі". Ваше дихання рівне та глибоке. Уявіть собі, що ви плаваєте в товщі океану з аквалангом, а ваше дихання впливає на вагу вашого тіла. На вдиху тіло наповнюється повітрям - і ви піднімаєтесь вгору, а на видиху тіло важчає - і ви трохи опускаєтеся вниз. Відчуйте підйом і занурення вгору і вниз у такт зі своїм диханням. А тепер уявіть, що ви водолаз.Постарайтеся на кожному видиху занурюватися глибше, ніж спливати на вдиху. Для цього видих робіть довший й протяжніший, і незабаром ви відчуєте, що починаєте поступово занурюватися глибше.  Вгорі, над поверхнею води, залишаються ваші проблеми й турботи, а внизу, на дні, панують спокій й тиша. Тут ви можете відпочити від стресу й помилуватися підводним пейзажем. Помилуйтеся водоростями й різнокольоровими коралами та мушлями, помилуйтеся жителями підводного світу. Повивчайте цей світ стільки, скільки вам захочеться.

А потім ми почнемо плавний підйом угору. Відштовхніться від дна ногами й починайте підйом. Для цього ми знову будемо використовувати наше дихання. Ваше завдання полягає в тому, щоб на кожному вжиху ви піднімалися догори більше, ніж опускалися вниз на видиху. Уявіть собі, що нагорі вас чекають тепле сонце і з кожним сантиметром вода стає світлішою і теплішою.

Дозвольте собі виринути й насолодитися теплим сонцем. Побудьте під цим сонцем стільки, скільки вам потрібно. А потім розплющте очі.

Дуже добре. Завершили. Які Ваші відчуття?"

Експрес-методи

Ми не завжди маємо час зробити тривалу релаксаційну вправу: іноді хтось поряд із нами або ситуація така, що треба швидко зорієнтуватися. Тому зараз спільно навчимося досить простих дій, які можуть швидко заспокоїти та "заземлити" людину. 

 - Умитися холодною водою.

- Зняти взуття та поставити ноги всією поверхнею на підлогу.

- Обпертися спиною об спинку стільця.

- Випити склянку води.

- Помасажувати зону лоба між бровами та скроні.

- Обійнятися з безпечною людиною/ обійняти дитину.

- Потрясти кистями рук.

- Переглянути фото з відпочинку.

- Погладити кота чи собаку.

- Випити теплого чаю.

 Джерела:

1. Батьківство без стресу (посібник для спеціалістів).